You are using an outdated browser. For a faster, safer browsing experience, upgrade for free today.

Завантаження...

Дата: 24.02.2020

Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви є порушенням права на справедливий судовий захист.

Як відомо, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

  1. договір про надання правової допомоги;
  2. довіреність;
  3. ордер;
  4. доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер — письмовий документ, що в випадках, встановлених чинним законодавством України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.

Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу № 826/11505/18, зазначив: ордер є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.

У зазначеній справі позивачу було повернуто позовну заяву, адже його представник-адвокат на підтвердження своїх повноважень надав лише копію ордеру. Копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю додано не було.

Верховний Суд наголосив: «Надання разом з ордером свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, з метою підтвердження повноважень на здійснення представництва, чинним законодавством не вимагається».

КАС ВС у справі № 826/11505/18 звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного питання. Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції наголошує, що «право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою» (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010).

Таким чином, за практикою Європейського Суду з прав людини слід уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, тому що доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Раніше «Судово-юридична газета» інформувала про постанову КАС ВС щодо сплати судового збору при оскарженні рішень, в яких судом не вирішено питання про судові витрати.

Джерело SUD UA